Піший хресний хід у Почаїв. Записки паломниці

Одна з учасниць міжнародного пішого хресного ходу, що йшов у Почаївську лавру на свято Почаївської ікони Божої Матері, вела своєрідний щоденник цієї подорожі, щовечора ділячись враженнями у соціальній мережі “Вконтакті”.  Оскільки записи розміщено у відкритому доступі, пропонуємо вашій увазі цю надзвичайно цікаву розповідь.

 

Цьогоріч уся повнота Православної Церкви України відзначає 1025 – ліття від хрещення Київської Русі – від дня народження Христової Церкви на наших землях.

Святкувати можна по-різному: гучно і у велелюдді, тихо і наодинці, в пишноті і в бідності. Кожен сам обирає варіант змісту та способу проведення свого свята . Але ж „ свято ” за змістом дотичне до „ святості ” , тому природнім шляхом реалізації свята є долучення до святині.

У самісінький календарний епіцентр торжества, 28 липня 2013 року з м. Ковеля вирушила паломницька хода до Успенської Почаївської Лаври. Стати учасником ходи – це теж варіант долучитися до святині ( з волі Божої дійти до пункту призначення ), та й самому спробувати стати світлішим – „ освятитися ” ( якщо китайське взуття витримає волинські дороги 🙂 ). Адже людина покликана бути святою.

ЗАПИСКИ ПАЛОМНИКА

(БЕЗ ЦЕНЗУРИ)

28.07.13. НЕДІЛЯ + 33°С

Неділю урочисто розпочала Божественна літургія у Воскресенському соборі м. Ковеля для прибулих паломників із м.Ратне (240 чол.) і тих хто намірився на паломницький подвиг (важко сказати , що більше смиряється 7-денною ходою – дух чи тіло). Святковий молебень, вітання недільної школи собору підняли настрій і закріпили наміри.

Приємно що з міста Ковеля під хоругвами хресної ходи вже вийшло 400 чоловік. До м. Турійська ходу супроводжували священики Ковельського благочиння, а там – „вахту ” прийняло місцеве священство. У м. Турійську місцеві жителі вздовж усього руху паломницького маршруту стояли обабіч дороги, виносили воду і печиво, підбадьорювали. Потім був смачний обідній привал у затінку лісу.

Цілісінький день естафетою прокочується по людській вервечці спів молитви. Спільна вечеря і літня ночівля на тюках сіна (або, за бажанням, у храмі с. Соловичі ). Особливим сюрпризом став ставок, купання в якому чудодійно зняло всю фізичну втому.

Приємно, що все добре організовано; що перші без поспіху чекають на останніх; що священство йде поруч; що до ходи долучилося 40 поляків, не зважаючи на всі річниці Волинської трагедії ( бо людей єднає Христос, а розділяє політика).

Чудово, що світ ліг стежиною під твої ноги, аби ти тільки набрався мужності йти (зовнішній комфорт створили: багаж везуть, хлібом насушним забезпечили, а над внутрішнім – потрудися сам). Враження – найкращі , мозолі – ще відсутні. Романтично пахне сіно, мерехкотять зірки і дзвенить комарина пісня дз-дз- дз 🙂 )…..

От тільки, Господи, чого ці комарі всю ідилію псують ??? зрозуміло , що за гріхи , але ж і кусючі вони творіння… І чому кожен сам, у світлі зір, читає вечірні молитви ?…

„ … Помози нам , Господи , яко немощны есмы … ”

29.07.13. ПОНЕДІЛОК: ГРАДУС ТОЙ ЖЕ

 

Ранок видався індивідуальним. Його прихід залежав від того, наскільки добре прочани поспали вночі.

У тих, хто натрудив ноги, вуха на нічні звуки не реагували. Отже , благодатний липневий ранок – та, природа і Господь, Який розстелив над тобою завісу неба. Серед природи особливо відчувається присутність Творця, й особливо трепетною стає молитва – розмова з Богом tet – a –tet .

Кожен сам вирішив, коли у нього почнеться ранок і скільки триватиме його потаємна розмова. А перед сніданком паломників відвідав владика Володимир, єпископ Володимир – Волинський і Ковельський, благословив прочан і їжу, підкріпив духовно.

Кількість учасників ходи коливається, але в сумі не змінюється: одні відходять, на їх місце стають інші; дехто, від’їхавши у справах, повертається назад, до паломництва.

Наша сільмашівська „бригада ” тримається на початку ходи ( дівчата активно мастяться сонцезахисними кремами , щоби до Почаєва не полущилися їхні носики 🙂 За два дні вже всі добряче засмагли.

У с. Верба люди радісно зустрічали хресну ходу, ставали на коліна посеред дороги, аби отримати благословення Господнє через пронесені над головою ікони .

Не затихає Іісусова молитва. Перед входом у м. Володимир – Волинський трішки перепочили – хто дрімав у придорожніх заростях трави, хто переховувався у них від сонячних ванн.

По шостій вечора паломники урочисто ввійшли до древнього міста Володимира; в Успенському Кафедральному соборі Преосвященний владика Володимир очолив молебень.

Після вечері найстарший клірик собору прот. Ярослав разом із паломниками прочитав акафіст св. Рівноапост. Кн. Володимиру – покровителю одноіменного міста. А далі – індивідуальні вечірні молитви , нічліг на території собору (просто неба на матрацах чи не просто – у палатках), для спритніших у соборі .

Мабуть, у кожного з паломників є своя потреба у цій подорожі, але всі будуть єдині в тому, що піше паломництво – це час для молитви, це вихід за рамки „ робота – дім ”. Один із учасників ходи повіда , що взяв двотижневу відпустку на роботі під офіційною версією „ для лікування ”. А коли під час ходи відчуває , що співати молитву не може, то дістає Псалтир чи Акафісник і читає, наскільки дозволяє дорога. Бо головне – це йти з добром до людей і для Бога, тоді й молитва буде почутою, – вернеться Господнім благословенням .

… Ви чули про кращі ліки для духу ?

Настрій, як і спека, не спадає; починають допікати мозолі; комарі вперто спокушають порушенням 6-ої заповіді :). А душа виходить на наполегливий пошук (чи настрій) камертону для молитви .

„ … Помози нам , Господи , яко немощны … ”

30. 07.13. ВІВТОРОК: У РИТМІ СЕРЦЯ

Нарешті у комарів прокинулась совість, і за поріг храму Божого вони не перелітали, тому паломники щиро виспалися у Володимир – Волинському соборі.

За годинником власної совісті, о 6-ій ранку, більшість прочан піднімається на ранкові молитви. Відрадою для паломницької душі стало відвідання Зимненської Успенської обителі й поклоніння чудотворному Зимненському образу Божої Матері.

Насельниці монастиря пригостили прочан смачнющим березовим соком, і в доброму настрої та фізичному тонусі паломники попрямували до кінцевого пункту маршруту цього дня – с. Павлівки.

Радує, що на молитви люди починають гуртуватися (хай і за ознакою спільності громади храму); що Володимир-Волинське благочиння з абсолютно добрими намірами ввело на обіді більшість подорожуючих у гріх переїдання :); що із 320 чоловік, які продовжують ходу, не втрачається молодь.

Молодь, яка йде вперше, задоволена „ всім і вся” . Адже молоді люди, у більшості, відправилися у 7 – денну прощу з адреналіновою метою: відчути те, про що лише чули; знайти смисл хресної ходи; випробувати власний духовно – фізичний потенціал. І найголовніше – подивитися на світ очима Православ’я і розібратися в собі: як далі житиму Я – з Ним чи без Нього. Та й зовсім не просто вникати у глибинний зміст молитов, обклеюючи лейкопластиром стерті ноги …

Трепет охоплює душу, коли зустрічаєш по селах стареньких , які зі сльозами кланяються перехожим – паломникам.

У с. Павлівка частина людей залишилася на ночівлю у Михайлівському храмі, а всі інші розмістилися у спортзалі місцевої школи.

Ввечері, після традиційного „ омовіння ” у місцевій річечці сільмашівські „ мушкетери ” відправилися до місцевих магазинів на пошук клею для взуття (хай живуть Волинські дороги :). Проте місцева інфраструктура працює до 21:00 год. Натомість потужно заманював усіх своїх і чужих на славнозвісне павлівське пиво місцеве кафе. Якщо для Гамлета дилема життя звучала як „бути чи не бути ?”, то для більшості українців це перетворилося „пити чи не пити ?” :).

Послабила тенета спокуси зміна погоди (на вечір врешті стало прохолодно) і наявність альтернативи – холодного квасу. Зате кожен зрозумів, чому так близько до серця доходять слова.

„ Помози нам , Господи , яко … . Помози ! ”

31.07.13. СЕРЕДА: НА ЕКВАТОРІ

Уранці на паломників чекав приїзд Великої Гості – чудотворного Будятичівського образу Божої Матері . У приміщенні школи перед іконою відслужили молебень, усіх прочан підкріпили святою водою та просфорою.

В обіймах прохолоди, духовно підбадьорені паломники вирушили в дорогу.

По шляху маршруту люди охоче пригощали подорожуючих печивом, яблуками, втамовували їх спрагу.

Приємно відзначити, що кількість учасників ходи сьогодні вимірювалася числом 350. Раніше згадувалося, що поруч із волинянами крокують і православні поляки на чолі із двома священиками. З’ясувалося, що польська братія подорожує таким чином два тижні: 20 км – хресною ходою по території Польщі , 150км – по Білорусії і нині з м.Ратне до м. Почаїв!

Залишається подякувати Богу за таке подорожнє сусідство живої віри.

Традиційно паломники наспівують єдиним серцем (коли через ритм ходи не виходить єдиними вустами :)) молитви „ Отче наш”;  „Богородице Діво”; „Вірую”.

На запитання, чи згадують паломники про свої гріхи , прохаючи у Бога прощення за них (адже недаремно у Західній Україні хресну ходу ще називають прощею, а її учасників – прочанами), ми почули, що думають, в основному про молитву. Це підтверджується навіть наочно: у чоловіків почалося відгодовування паломницьких борід 🙂 (насправді, не всі представники сильної статі встигають знайти час і місце для гоління :))

О пів на сьому вечора хресна хода підійшла до м.Горохова. Вперше на зустріч прочанам поруч із місцевим духовенством вийшов і мер містечка. Після спільної трапези люди розійшлися на ночівлю у храм, приміщення технікуму та спецшколи. У храмі староста не тільки килими паломникам постелив, а й переноску знайшов для підзарядки мобільних телефонів (усе – таки , ХХІ ст. надворі :)) І повідали нам паломники, що такі ті килими снодійні й так затишно під покровом святих, що спиться їм по-домашньому добре. І сниться їм стежина до Почаєва та омріяні золоті куполи.

„ Помози нам , Господи … ”

P.S Усіх вітаємо з днем пам’яті преподобного Серафима Саровського !!!
Христос Воскрес !!!

1.08.13. ЧЕТВЕР: ПРО НЕБО І ГОРОХ

Людина рідко дивиться в небо. В основному, намагаючись з’ясувати часовий проміжок доби або наближення – відсутність дощу. За рік набереться, певно, година – дві, коли ми встигаємо помилуватися політом ластівок чи журавлиним ключем, барвами веселки чи заходу сонця. Рідше ми помічаємо саме небо.

Небесний колір має не багато відтінків, зате у ньому багато глибини. А глибина – це завжди характеристика пам’яті. Тому так чи інакше небо покликане нагадувати про те, що забуває людина, крокуючи земною стежиною. Секунди – хвилини спостережень за небесним покровом покликані зупинити людину, щоб нагадати їй про вічне.

У небі живе пам’ять. Та, яка закладена Творцем у вінець творіння, – пам’ять совісті, любові, добра.

… Цікаво, як часто паломники встигають побачити небо ?

Сьогодні небо над прочанами було насиченим і безхмарним, щоб нагадати про пасхальну радість прп. Серафима Саровського, день пам’яті якого нині святкували.

Ранок почався з акафіста цьому святому, соборно прочитаного духовенством м. Горохова. Далі хресна хода рушила до м. Берестечка – оплоту козацької слави. Окремі учасники ходи забезпечили себе спец пристроєм „третя нога ” – палицею (на щастя, це явище ще не стало масовим :)), інші – між співом молитов встигали вивчити їх польський переклад.

Загалом, по прибутті у кінцевий пункт нарахували 330 паломників. Прочан намагаються втішити за їхні труди ще по дорозі – місцеві жителі охоче пригощають подорожуючих солодощами (проблема нині полягає не в тому, щоб не схуднути, а щоб не набрати зайвого :). У м. Берестечку паломників зустріли біля храму настоятель із прихожанами, які активно допомогли розподілитися по „пунктах” ночівлі.

Пригадався сюжет казки Г.-Х. Андерсена „Принцеса на горошині”. Неминуче на 5-й день подорожі (особливо паломницької) з’являється багато придорожнього „гороху”: роздратування, неміч фізична переростає у духовне сум’яття – недовіру; молитви втомлюють одноманітністю; бракує нових вражень; лякає невизначеність ситуації з перебуванням у Лаврі на велике свято у величезній масі людей і т.п. Таку душевну „делікатність” необхідно швидко лікувати небом. Щоб увесь цей „горох” відлітав від Вас, мов від стіни; а вся ця „делікатність” розтанула, як хмаринка, у глибині духовної далекозорості. Навіть, якщо вистачає сил тільки на одне „Господи …”
„ … Помози нам ! ”

02.08.13р. П’ЯТНИЦЯ: ПО ТРАЄКТОРІЇ

Уперше за тиждень хресної ходи прочани побували на Божественній літургії, яку у берестецькому храмі очолив польський священик – учасник ходи. В один хор злилися і волинські і польські хористи, а до таїнства Причастя приступили 10 чоловік. Подальший маршрут паломників полягав через поле Берестецької битви, на якому полягла величезна кількість козаків. До ходи сьогодні приєдналось ще до 30 чоловік, тому трапився приємний казус: коли обідньої порції всім не вистачило, то поляки дружнім поривом роздали всім обділеним власні запаси – консерви. Приємно, що за час ходи сусід став для тебе, практично, родичем.

При підході паломників до траси «Рівне – Львів» представники ДАІ допомогли їм подолати насичений автомобільним рухом відрізок дороги (тим більше, що вервечка прочан розтягнулася на півкілометра). У м. Радивилові тепло зустріли паломників місцеві священики, відслужили молебень, нагодували і місцеві жителі «розібрали» подорожуючих на ночівлю до власних хат.

Загальним улюбленцем, підзарядкою оптимізму став для втомлених, накульгуючих прочан о. Юрій – паломник з найдовшою палицею і хорошим почуттям гумору :).

До очікуваного кінця маршруту лишилося менше доби, 6 днів подорожі вже позаду.

Попереду – індивідуальна для кожного Пасха – перемога Божого у тобі.

І мимоволі виникає асоціація пройденого проміжку з Великим постом у 7 седмиць, 6 з яких подолано, а залишилась остання – Страсна. Судячи з усього, страсним буде і завтрашній день. Дякувати Богу, що ранок розпочнеться з акафіста Почаївській іконі Божої Матері. А у всьому іншому залишилася надія на одне : « ГОСПОДИ , ПОМОЗИ !!! »

 

 

03.08.13. СУБОТА: « РАДУЙСЯ ПОХВАЛО ПОЧАЕВСКАЯ!!!»

До суботнього дня йшли довго, але він не забарився. Погожий ранок наповнив церковне подвір’я м. Радивилова втомленими, проте радісними людьми. Після загального молебня хресна хода у 350 чоловік досить швидким темпом рушила до м. Почаєва. До прочан приєдналася група «одноденних» паломників у складі 19 чоловік від храму Воскресіння Словущеє (м. Ковель ) – працівники «єдинонадесятого часу», як сказано в оголошувальному слові св. Іоанна Златоуста на Пасху Христову; адже Господь приймає всіх – тих, хто трудився на Його ниві весь день і хто прийшов до Нього на кінець дня.

Хвилею прокочується молитва по живому рушничку людей довжиною до 1км. Багато хто йде з палицею; найстаршій паломниці – 91рік, найменшим – 7-9 років. Але всі намагаються не відставати. Пече сонце. Медсестра (теж учасниця ходи постійно роздає дози сонцезахисного спрею, інші прочани підвозять воду (набирають по селах) і швиденько розливають по чашках, Щоб люди, не зупиняючись, встигали попити. Важко. Але нарікань майже не чути; якщо з’являються, то їх накриває доброзичливими жартами сусідів.

Привал. Кілометри. Обід. Кілометри. Люди сім’ями виходять по селах уздовж руху ходи, окремі – із земним поклоном підходять до хреста, якого несуть прочани. Серпнева млява. Дякувати Богу, є вітерець. Жнива. Дозрілі городи. Нарешті – на горизонті куполи Почаївської Лаври. Значить, майже дійшли «Слава Богу, дійшли», – це сказали всі паломники; «Якщо доживу, то піду ще раз», – промовила половина :).

До м. Почаєва заходили зі співом Пасхального канону. І була Пасхальна радість зустрічі зі святинею – уділом Божої Матінки на Волинській землі. Очолити хресну ходу доручили полякам, які вперше після воєнної розрухи минулого століття у 30-40-их роках прийшли до Почаївської святині, подолавши, загалом, 500 км. (поляки повідали, що у Польщі побутує таке сказання: «Хай живе Русь Свята і шматочок Польщі; від себе додали, що православної 🙂 ).

Підійшовши до Лаврських воріт о 6-ій годині вечора, всі паломники зробили земний поклін як подяку Божої Матері за очікувану зустріч. Братія Лаври привітала прочан, щедро окропили їх при вході у ворота святою водою, сфотографували на пам’ять і запросили на вечерю. До того ж, наша хресна хода першою прийшла на свято Почаївської ікони Богородиці, а за нею були ще хода з м. Луцька (до 150 чол.), із м.Тернополя (200 чол.),із м. Радивилова (до 70 чол.).

У такі моменти запам’ятовується загальна радість перемоги над фізичною втомою, щасливі очі прочан. І ще – снопи сонячного світла та лани людей, у яких вечорово розкушує Лавра,бо тепер – її жнива.

Потім було відвідування вечірньої служби у Свято – Успенському соборі, розміщення на ночівлю (більшість паломників ночували у храмах Святої Трійці та прп. Іова Почаївського, у приміщенні семінарії). І нікому абсолютно не було соромно за припорошений дорогою зовнішній вигляд, бо свято починається з душі – чистоти її вбрання.

Окреме спасибі і низький уклін усім організаторам ходи, її «ідеологам і стратегам»; священству яке крокувало поруч і роздавало наднормові порції духовно – душевної підтримки (особлива подяка трьом священикам, які всю відстань паломництва були поруч ). Людям які шукали «минулорічних» знайомих прочан і забирали до себе на ночівлю як найдорожчих гостей (у м.Радивилові навіть відвойовували паломників у сусідів :)). Усім учасникам ходи, які терпіли немочі один одного ще й допомагали їх нести (а іноді – підносити :)). А ще братам і сестрам по вірі – полякам, які рівнем православної культури показали нашим волинянам гідний приклад для підтримки і наслідування.

Неділя й понеділок у Почаївській Лаврі злилися воєдино: більшість прочан приступили до таїнства Сповіді і Причастя; витримали довгі «празникові» людські черги, щоб вклонитися Почаївським святиням; відвідали Свято – Духівський скит і монашеське кладовище; насолоджувалися антифонним співом 3 лаврських хорів на святковій вечірні і величчю торжества Божественної Літургії в день Почаївської ікони Богоматері у новозбудованому Преображенському храмі. Ніхто не залишився духовно обділеним.

Віримо, що Божа Матінка почула всіх, і хай буде їм по вірі їхній.

Понеділкова Лавра була засіяна, як добрим зерном,людьми. І радісно стає від того, що до нині « Біжать у Почаїв стежки і дороги». Дай, Боже, щоб було кому ними ходити і щоб традиція поколінь не перервалася завдяки тим, хто творив вище описану тижневу історію.

Бо ми – нащадки великого князя Володимира.

P.S. Багато чого не менш важливого залишилося між рядками – того, що не піддається опису і живе у реальності. Тому її краще зрозуміти, перевіривши самому 🙂 .

P.S.S. Для роздумів лишився рік. Не прогавте !!! Поможи Нам Боже !!!

АВТОР – ОКСАНА ОКСЕНЮК:) 🙂 🙂

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.